ШАПКА1.jpg

Слово Господнє: Раніш, ніж був Авраам, Я є



Сьогодні наше Євангельське читання - про спробу вбити Ісуса Христа камінням, а також про знаменне навернення до віри проконсула Сергія Павла.


Євангельські читання 28 травня



Євангеліє від Іоана, 8: 51-59


51 Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє збереже, той не побачить смерти повік. 52 Юдеї сказали Йому: тепер ми зрозуміли, що біс у Тобі. Авраам і пророки померли, а Ти кажеш, що хто слово Моє збереже, той не зазнає смерти повік. 53 Невже Ти більший від отця нашого Авраама, який помер? 54 Ісус відповів: якщо Я Сам Себе славлю, то слава Моя ніщо. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви говорите, що Він Бог ваш. 55 І ви не пізнали Його, а Я знаю Його; і якщо скажу, що не знаю Його, то буду подібним до вас неправдомовцем. Але Я знаю Його і слово Його зберігаю. 56 Авраам, отець ваш, був би радий побачити день Мій; і побачив, і зрадів. 57 На це сказали Йому юдеї: Тобі немає ще й п’ятдесяти років, і Ти бачив Авраама? 58 Ісус сказав їм: істинно, істинно кажу вам: раніш, ніж був Авраам, Я є. 59 Тоді взяли каміння, щоб кинути на Нього; але Ісус сховався і вийшов з храму, пройшовши посеред них, і пішов далі.

Толкова Біблія


Христос не хоче Сам судити іудеїв, але Він не може не свідчити про Себе: до цього Він спонукається самими іудеями, які почали проти Нього запеклу боротьбу. До іудеїв, які в Нього повірили, Він звертається з обіцянкою вічного життя, якщо вони дотримаються Його слова (пор. Ін. 8:31). Вони не помруть ніколи (пор. Лк. 2:26; Євр. 11: 5; Ін. 3: 3).


Христос щойно обіцяв віруючим в Нього не тільки свободу, а й безсмертя. Для слухачів Христа така обіцянка ще більш підкріплює ту впевненість в ненормальному стані Христа, яку вони вже висловили. Справді, якщо вже Авраам помер, то як можуть не померти прості люди, хоча і дотримуються слово Христа?


Що ж це за сила полягає в слові Христа? Виходить, що Він ставить Себе вище праотця всього іудейського народу - хто ж Він? Чи не сам Всевишній?

З гіркотою відповідає Христос, що іудеї не хочуть ніяк Його зрозуміти. На Нього вони дивляться, як на людину, який піддається самохвальству і який немов страждає манією величі. Але це не так: Сам Бог Його прославляє, і дивно, що іудеї не бачать, як Бог свідчить про Христа.


Якщо Отець Христа є Той Бог, належати Якому іудеї вважають для себе особливою перевагою, - як же іудеї не розуміють того, що Бог говорить їм Своїми численними свідченнями про Христа?


Ні, - це правда - іудеї насправді зовсім не знають істинного Бога! Тільки Христос один знає Бога так, як належить знати. Він один тільки і слова Божого дотримується, чому не можуть в жодному разі похвалитися іудеї.

Що стосується Авраама, якого євреї теж вважали своїм, то і він стоїть не на їхньому боці, а на стороні Христа. Адже Авраам зітхав з приводу свого бажання, щоб йому побачити пришестя Месії (день мій), і він побачив його.


Для розуміння цих слів Господа незайве пригадати, що, за уявленням тодішніх іудеїв, Авраам був засновником свята Кущів, а ця розмова Христа з іудеями відбувалася приблизно в час свята Кущів.


За переказом Книги ювілеїв, Авраам в сьомий місяць року, чотири місяці по народженню Ісаака, влаштував з нагоди нового ангельського відвідування і повторення обітниці про велику долю Ісаака, вівтар і навколо нього - для себе і своїх рабів - кущі, в яких і пробув сім днів, приносячи жертви і здійснюючи щодня семиразове обходження вівтаря з пальмовими гілками і фруктами в руках (Кн. ювіл., гл. 16). Христос, очевидно, бачив відмінність між тією радістю, яку відчув Авраам, коли отримав надію на виконання даної йому обітниці, і між тією, яку він відчув тоді, коли побачив, що його надія здійснилася. Ми маємо на увазі обітницю про потомство, дане Аврааму. Але так як з народженням Ісаака були тісно пов'язані обітниці про майбутнє благословення усього людства через Месію, то Христос мав всі підстави сказати, що Авраам, радіючи народженню сина, в той же час, сам цього не усвідомлюючи, радів і народженню Месії: В Ісакові він вже побачив майбутнього Месію-Христа (пор. Євр. 11:13). Подібно до цього, Ісая бачив славу Христа і говорив про Нього (Ін. 12:41).


Є й інші пояснення цього місця. Так, одні кажуть, що Авраам побачив пришестя Христа, перебуваючи в раю. Але цим тлумаченням немає опори в Святому Письмі, до того ж зрозумілі таким чином слова Христа анітрохи не були б переконливі для іудеїв ...


Інші вважають, що Христос мав тут на увазі принесення Ісаака Авраамом в жертву, коли Авраам відчув всю любов Бога, який повернув йому сина, і шляхом роздумів прийшов до думки, що з часом ця велика любов Божа позначиться в принесенні Сина Божого в жертву за гріхи світу. Але така думка могла з'явитися вже тільки в розумі християнських тлумачів, а не в розумі слухачів Христа, які ще не розуміли необхідності смерті Месії. Інші бачать тут натяк на радісний сміх Авраама при отриманні обітниці про народження Ісаака (Бут. 17:17). Але цей сміх дуже мало говорить про віру Авраама в Месію ...


Іудеї вперто не хочуть зрозуміти сенсу слів Христа і кажуть, що Христос, очевидно, не в Собі, бо Він уявив, що розмовляв з Авраамом, хоча той давно вже помер!


Зовнішній вигляд у Христа, як можна зрозуміти звідси, був такий, що Христу давали більше років, ніж Йому було насправді. Чи не пророкував і пророк Ісая про Христа як про «мужа скорбот, що пізнав болісті» (Іс. 53: 3)?


«Істинно, істинно кажу вам: раніш, ніж був Авраам, Я є».


Щоб вселити іудеям серйозніше ставлення до Своїх слів, Христос заявляє, що Він існував ще раніше Авраама. Притому Він говорить про Себе тут: «є», «єсмь» тобто маю вічне існування, на противагу змінним людським поколінням.


«Тоді взяли каміння, щоб кинути на Нього; але Ісус сховався і вийшов з храму, пройшовши посеред них, і пішов далі».


Такий вираз, який в Старому Завіті вживав про Себе тільки Господь (Вих. 3:14), здався слухачам Христа прямим богохульством, і ті люди, які годину тому, здавалося, вірували в Христа, тепер беруться за каміння, щоб побити Його ними (пор. Ін. 10:31 і наст.). Але Христос встиг сховатися в натовпі прочан, які не брали участі в суперечці, і пішов з храму.



Діяння святих апостолів, 12: 25, 13: 1-12


25 А Варнава та Савл, ви­конавши доручення, повернулися з Єрусалима до Антиохiї, взяв­ши з собою Iоана, прозваного Марком.
1 В Антиохiйській церквi були деякi пророки i вчителi: Варнава i Симеон, що звався Hi­гер, i Луцiй киринеянин, i Манаїл, вихований з Iродом четвертовладником, i Савл. 2 Коли вони слу­жили Господевi й постили, Дух Святий сказав: «Вiддiлiть Менi Вар­наву та Савла для дiла, на яке Я покликав їх». 3 Тодi вони, попос­тившись i помолившись та поклавши руки на них, вiдпустили їх.
4 Вони, посланi Духом Святим, прийшли до Селевкiї, а звiдтiль вiд­пливли до Кiпру; 5 i, бувши в Са­ламiнi, проповiдували слово Боже в юдейських синагогах; ма­ли ж вони й Iоана для служіння. 6 Пройшовши весь острiв до Пафа, знайшли вони одного волхва, лже­пророка, юдеянина на iм’я Варi­iсус, 7 який був iз проконсулом Сергiєм Павлом, чоловiком розумним. Вiн, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже. 8 А Елiма-волхв [бо те означає iм’я його] противився їм, намагаючись вiдвернути проконсула вiд вiри. 9 Але Савл, вiн же й Павло, сповнившись Духа Святого i глянувши на нього, 10 сказав: «О, сповнений всякого лукавства i всякого лиходiйства, сину дияволiв, ворог усякої правди! Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господнiх? 11 І нинi ось рука Господня на тобi: ти будеш слiпий i не побачиш сонця до часу». I рап­том обiйняла його темрява й пiтьма, i вiн ходив навпомацки, шукаючи поводиря. 12 Тодi прокон­сул, побачивши, що сталося, увi­рував, дивуючись ученню Господ­ньому.

Толкова Біблія


"Були деякі пророки та вчителі ...". Пророцтво і учительство були в першохристиянській Церкві особливими дарами Св. Духа, яких удостоювалися окремі обранці Божі (1 Кор. 12:28; Еф. 4:11).


Пристосовуючись до сучасного розуміння, можна сказати, що це було щось на кшталт "прозорливості" і старчества нашого часу.


Пророцтво - прозорливе бачення майбутнього, оголошується іноді будь-якою відповідною символічною дією, а іноді просто пророкуванням або образним висловом. Учительство - вища духовна мудрість, яка виявляє в людині здатність вчити і керувати інших порадами і повчаннями у всіх випадках життя.


У числі таких благодатних осіб Антиохійської церкви називаються такі: Варнава, який заслужив повагу всієї першохристиянської Церкви (Діян. 11:22) і що послужив облаштуванню Антиохійської церкви; Симеон Нігер (тобто Чорний), ймовірно, з латинян, судячи з ім’я; Луцій киринеянин - з Киринеї (див. (Діян. 2:10) - можливо, той, якого називає Ап. Павло в Рим. 16:21, і один зі згадуваних Дієописувачем вище киринейців (Діян. 11:19 ); Манаїл або Мана, вихований з Iродом четвертовладником, тобто Антипи, тетрарха Галилейського (Мф. 2:22). З приводу цього зауважує блаж. Феофілакт: "ось що озна характер кожного, і виховання не впливає: подивися, яким нечестивцем залишився Ірод, а його вихованець Манаїл так змінився, що удостоївся навіть дару пророцтва ... ".


Нарешті, останнім згадується Савл, так як він пізніше інших вступив в спілкування з Антиохійською церквою, і його апостольська діяльність тільки починалася (Золот. І Феофіл.).


"Коли вони служили Господеві ..." - грецький вираз означає громадське богослужіння, в даному випадку, ймовірно, Євхаристію (служили Господеві, тобто Ісусу); отже, вказані слова відносяться не до пʼяти тільки перерахованих осіб, а до всієї церкви Антиохійської.


"Дух Святий сказав" - ймовірно, через пророка чи пророків (Золот.), які на очах усієї громади і пояснили веління Св. Духа.


"Відділити ...", тобто зі свого середовища - в сенсі обрання та посвячення обраних на особливе служіння.


"Для дiла, на яке Я покликав їх..." Сама справа не називається прямо. Але вона, без сумніву, була відомою Церкві Антиохійській (пор. Діян. 9:15), як видно і з виразу "відпустили їх", знаючи ту справу, на яку відпускали, тобто що вони йдуть з проповіддю Євангелія в світ язичницький.


"Тодi вони, попос­тившись i помолившись та поклавши руки на них, вiдпустили їх...". Як справа особливої ​​важливості, що вимагає особливого настановлення, виконання веління Божого щодо обраних готується постом і молитвою. Потім вже відбувається посвята їх на нове і особливо святе служіння через покладання рук; зрозуміло - не всієї громади, а її предстоятелів. Так майбутній великий апостол народів прийняв друге рукопокладання на справу вищого апостольського служіння.


"Що значить: "Відділіть... для діла"? - На апостольство. Таким чином Павло рукопокладається на апостольство, щоб проповідувати із владою ..." (Золот., пор. Феофіл.).


"Вони, послані Духом Святим ..." - новим, особливим одкровенням, відмінним від щойно згаданого. З цим застереженням йде опис великої подорожі Апостола Павла з проповіддю Євангелія, що становить зміст глав XIII-XIV Діянь. Шлях або порядок і напрямок цієї подорожі вказується чітко і точно, починаючись і завершуючись в Антиохії (як і всі інші, за винятком останнього - в кайданах, що почалася в Єрусалимі і скінчилася в Римі мученицькою смертю апостола).


Селевкія, інакше Пієрія - невелике портове місто при впадінні в море р. Оронти (на якій вище розташувалась і Антиохія).


З Селевкії "відплили до Кiпру..." - найближчий до Антиохії острів Середземного моря. З цього острова родом був Варнава (Діян. 4:36) і, ймовірно, - мав тут багато родичів і знайомих, через яких легко було налагодити стосунки не тільки з населенням самого острова, але і з оточуючими материками, які підтримували найбільш жваві торговельні зносини з підприємливими остров'янами. Все це робило Кіпр особливо вдалим пунктом відправлення "у народи" для просвітителів народів.


Саламін - приморське кіпрське місто на східному березі острова...

"Він проповідував по синагогах юдейських ..." - оскільки Варнава був родом з Кіпрських іудеїв, то природно було йому і Савлу звернутися з проповіддю про Христа перш за все до іудеїв, як робили вони з Павлом скрізь і завжди (Діян. 13:46).


"Ма­ли ж вони й Iоана для служіння..." - очевидно, Іоана Марка, того самого, якого взяли з собою з Єрусалима до Антиохії (Діян. 12:25), для служіння - тобто для виконання їх доручень, можливо, в тому числі і для здійснення хрещення над наверненими (Діян. 10:48; пор. 1 Кор. 1:14).


Паф - головне місто острова, місцеперебування римського проконсула, на протилежному до Саламіна кінці острова.


"Якогось волхва, лжепророка ..." - очевидно, подібного Симону волхву (Діян. 8: 9).


Варіісус = син Ісуса. Можливо, це ім'я не було власним ім'ям волхва, так як висловлює лише його іудейське батьківське імʼя (подібно до того, як ім'я Варфоломія, тобто Сина Фоломєєвого, - було Нафанаїл, див. Мф. 10: 3).


Згадуване далі арабське імʼя Еліма так само, мабуть, не служить власним ім'ям лжепророка, а є лише означенням його професії, бо Еліма і означає волхв, мудрець.


"Перебував з проконсулом" - очевидно, маючи його під своїм впливом. За Октавіана Августа Кіпр деякий час був провінцією імператорською і управлявся пропретором, але Август віддав цю провінцію сенату, і з тих пір вона стала управлятися проконсулом, яким і був в описуваний час Сергій Павло. Дієописувач характеризує його чоловіком розумним, що частково пояснює його спілкування з волхвом, у якого він, очевидно, шукав задоволення своїх духовних запитів, а також і виправдовується тим, що він, незважаючи на вплив волхва, зумів неупереджено віднестися до нових проповідників вищої мудрості і знайти в ній справжнє задоволення своєї любові до мудрості.


«Противився їм, намагаючись вiдвернути проконсула вiд вiри».

Заперечував, оскаржував їх вчення, намагаючись спростувати його, показати неістинним, що не заслуговує на увагу проконсула і інших людей.


«Але Савл, вiн же й Павло, сповнившись Духа Святого».


Тут в останній раз Дієописувач вживає єврейське ім'я «Савл» і вперше - римське «Павло», яке від цього моменту стає ім'ям апостола народів. У цій зміні імені і збігу її з наверненням проконсула Павла, по справедливості, вбачається не проста випадковість, а особлива знаменність Дієописувача. За поясненням найдавніших тлумачів, Павло прийняв це нове ім'я в спогад про надзвичайне навернення до Христа проконсула римського С. Павла (Ієрон. De vir. 5). До цієї ж зміни могла спонукати його і та обставина, що він йшов тепер з проповіддю про Христа в греко-римський світ, в наверненні якого він бачив особливе своє призначення, для чого видавалося більш зручним і ім'я нове, римське, до речі, так схоже на його єврейське ім'я.


Показово також, що з цього часу Дієописувач вказує й на іншу важливу зміну, ставлючи головною особою описуваної апостольської подорожі Павла, а не Варнаву, як було раніше (Варнава та Савл ..., а з цього часу майже постійно пише - Павло і Варнава .. .). - Очевидно, наверненням проконсула і грізним покаранням волхва Павло явив в собі таку силу Божу, яка давала змогу вважати його першою особою цієї місії і вищим апостолом язичників, що справдилося потім у всій подальшій його діяльності.


"Глянувши на нього...", що означало глибоке проникнення в душу волхва з її низькими властивостями.


"О, сповнений всякого лукавства i всякого лиходiйства, сину дияволiв, ворог усякої правди..."


"Сину дияволів ..." - гнівне вираження протилежності його імені Варіісус - син спасіння або спасителя. Син диявола - людина, у якої весь душевний настрій є втіленням духу брехні і злоби - ворога Бога і людей (пор. Ін. 8:44).


"Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господнiх?", - що провадять проконсула до правдивої віри в Христа і блаженства, на відміну від шляхів кривих, від Христа відвідних, які вводять в вічну погибель.


"І нинi ось рука Господня на тобi...", тобто наказ, караюча сила Божа (Суд. 2:15; Іов. 19:21 та ін.).


"Ти будеш слiпий i не побачиш сонця..." - посилене вираження тяжкості божественного покарання волхву - будеш абсолютно сліпий...


"До часу", тобто поки не перестане протидіяти проповідникам і не покається. Невідомо, чи скористався Еліма даною йому милістю.


«Тодi прокон­сул, побачивши, що сталося, увi­рував, дивуючись ученню Господ­ньому».


"Ученню Господ­ньому ", що звіщається устами апостолів (Діян. 8:25).