ШАПКА1.jpg

Слово Боже: Хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її




8 серпня читаємо Євангеліє про життя в Бозі і його наслідки.


Євангельські читання 8 серпня


Євангеліє від Матфея, 16, 24 – 28


24 Тоді Ісус сказав ученикам Своїм: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною. 25 Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її. 26 Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? 27 Бо прийде Син Людський у славі Отця Свого з ангелами Своїми і тоді віддасть кожному за ділами його. 28 Істинно кажу вам: є деякі з тих, що стоять тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Сина Людського, що гряде в Царстві Своїм.

Толкова Біблія


(Мк. 8:34; Лк. 9:23).

24 Тоді Ісус сказав ученикам Своїм: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною.

(Мк. 8:34; Лк. 9:23).

Матфей каже, що ця промова була сказана тільки ученикам; Марк - ученикам і народу; Лука - всім. Дуже важко пояснити, звідки взявся тут народ. Мова євангелистів показує, що події не відбувалися з такою швидкістю, як це у них вказано.


Златоуст пояснює стих так: «Я (каже Спаситель) не примушую, але надаю це власній волі кожного. Тому і кажу: якщо хто хоче. Я запрошую на добру справу, а не на злу і важку, не на страту і муки, до чого Мені потрібно було б примушувати. Справа сама по собі така, що може вас залучити. Говорячи таким чином, Христос тільки сильніше привертав до слідування за Ним». Хрест не може означати тут насильницької смерті.


25 Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її.

(Мк. 8:35; Лк. 9:24).


«Нефеш» (душа) в пізнішому єврейському тексті означає особистість. Тому у Луки (Лк. 9:25) вираз двох перших євангелистів (Мф. 16:26; Мк. 8:36) «душу свою» замінено займенником «себе». Так само у Сімдесяти і Іов. 32: 2; Притч. 1:18, Притч. 19: 8; Ам. 6: 8.


Сенс слів Спасителя такий: хто хоче себе зберегти, той погубить себе і т.д. Тут один з парадоксів, якими взагалі багатий Новий Завіт. Вказується на життя внаслідок самозречення, що звершується до повної втрати цього самого життя.


26 Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?

(Мк. 8:36, 37; Лк. 9:25).


Сенс слів Христа зрозумілий. Душа людська має таку цінність, що весь зовнішній світ її не вартий. Якщо людина дійсно, а не уявно погубить душу свою або самого себе, то таке зло для неї не компенсується нічим. Тому людина повинна дбати про те, щоб спасти душу свою, а таке спасіння перебуває в повній залежності тільки від слідування за Христом і наслідування Його.


27 Бо прийде Син Людський у славі Отця Свого з ангелами Своїми і тоді віддасть кожному за ділами його.

(Мк. 8:38; Лк. 9:26 - з додатками).


Зв'язок між цим стихом і попереднім недостатньо чіткий. Його потрібно шукати в Мф. 16:24 стихові, ставлячи з ним найближчим Мф. 16:27, а проміжні стихи Мф. 16:25 і Мф. 16:26 вважати поясненням ст. 24.


Таким чином, хід думок такий: від Сина Людського виходить спасіння, спасається тільки той, хто слідує за Ним, відрікаючись від самого себе (24). Таке самозречення необхідне, тому що хто не зречеться самого себе, той може погубити душу свою і нічим не буде в змозі її викупити (25, 26). Син Людський буде суддею людини під час другого Свого пришестя, коли буде виявлено, хто слідував і не слідував за Ним, хто відрікався від самого себе заради Нього і хто не відрікався. Тоді Він віддасть кожному за його вчинками.


Подібні вирази зустрічаються в Іов. 34:11; Пс. 61:13; Притч. 24:12; Єр. 32:19; Єз. 33:20.

28 Істинно кажу вам: є деякі з тих, що стоять тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Сина Людського, що гряде в Царстві Своїм.

(Мк. 9: 1; Лк. 9:27).


У Марка і Матфея вислови подібні; у Луки трохи інакше. Сенс висловів зрозумілий. Не як земний цар, але як небесний, після гоніння, страждань і смерті, Христос увійде в славу Свою.


Деякі з тих, хто слухав Його, доживуть до цього, будуть свідками Його страждань, смерті і воскресіння. Немає потреби говорити, як це пророцтво Христа виповнилося, і до того ж з буквально точністю.



Перше послання святого апостола Павла до коринф’ян, 10, 28 – 11, 7


28 Але якщо хтось вам скаже: це iдоложертовне, — то не їжте заради того, хто сказав вам‚ i заради совiсти. Бо Господня земля i те, що наповнює її. 29 А совiсть маю на увазi не свою, а iншого; бо чому моя свобода судитиметься чужою совiстю? 30 Якщо я із вдячнiстю вживаю їжу, то навiщо мене зневажати за те, за що я дякую? 31 От­же, чи ви їсте, чи п’єте, чи щось iнше робите, все робiть на славу Божу. 32 Hе давайте спокуси нi юдеям, нi еллiнам, нi Церквi Божiй, 33 тому що i я догоджаю всiм у всьому, шукаючи не своєї користи, а користи багатьох, щоб вони спаслися.
1 Будьте моїми послідовниками, як i я Христа. 2 Хвалю вас, браття, що все моє пам’ятаєте i дотримуєте передання так, як я передав вам. 3 Хочу також, щоб ви дізналися, що всякому чоловiковi голова Христос; голова жiнцi — чоловiк, а голова Христу — Бог. 4 Кожний чоловiк, який молиться або пророкує з покритою головою, осоромлює свою голову. 5 I кожна жiнка, яка молиться або пророкує з непокритою головою, осоромлює свою голову, бо це те саме, якби вона була острижена. 6 Бо коли жiнка не покривається, то нехай i стрижеться; а коли жiн­цi сором бути остриженiй чи пого­ленiй, нехай покривається. 7 От­же, чоловiк не повинен покривати голову, бо вiн є образ i слава Божа; а жiнка є слава чоловiка.

Толкова Біблія


Якщо хтось ... тобто хтось з гостей, також християн.


Заради нього ... тобто щоб не спонукати слабкого у вірі спокуситися прикладом сильного і не спонукати слабкого з'їсти шматок жертовного м'яса проти своєї совісті.


Заради совісті - тобто щоб не збентежити совість слабкого своїм вчинком; навіть якщо слабкий і не скуштує жертовного м'яса, він все ж буде в збентеженні, коли побачить, як інший християнин їсть це м'ясо.


Бо господня земля ... це повторення цитати з XXIII Псалма тут не повинно бути, як видно з багатьох стародавніх кодексів Нового Завіту, де цих слів немає. Наш Textus Receptus запозичив її у диякона Євфалія.


... Сильний вірою, відмовляючись на обіді у язичника від м'яса жертви заради користі свого брата, слабкого по вірі, цим самим зовсім не відмовляється від своїх переконань і прав; совість його залишається незалежною від совісті його брата по вірі навіть і тоді, коли він робить співмірною свою поведінку з вимогами совісті слабкого.


Яку користь принесло те, якби про мою волю висловлено було судження згідно з чужою совістю? За обідом не повинно виникати ніяких суперечок між християнами через страви - це б тільки принизило гідність їхньої віри.


На закінчення міркувань про ідольські жертви Ап. висловлює загальне положення, яке християнин повинен завжди мати на увазі, коли йому доведеться ухвалювати будь-які рішення в питаннях, що стосуються християнської свободи в речах, неважливих з моральної точки зору, як от їжа і питво. Християнин повинен обирати не те, що йому самому приємніше або вигідно, а те, що більше може служити до прославляння Бога і до користі ближнього. А так як слава Божа полягає в виявленні Божої досконалості, особливо ж святості і любові, то християнин тоді буде прославляти Бога, коли своєю поведінкою дасть своїм побратимам пізнати любов і святість свого Отця Небесного.


Потім, потрібно піклуватися про те, щоб наша поведінка не спокушала наших ближніх, чи це будуть іудеї, греки (тобто язичники взагалі) або ж християни (Церква Божа - так називає Ап. християн, щоб вселити більше поваги до найслабших за вірою, які все ж складають собою спільноту обранців Божих).


Звичайно, поведінка християнина може перешкодити іудеям і язичникам увійти в Церкву Христову, а деяким з християн подати привід до відходу від Церкви.


Ап. каже, що інших найкраще вчити своїм власним прикладом. І ось він вказує на приклад власної самопожертви на благо ближнього (пор. IX).


Звичайно, Ап. не вимагає від християн рабського наслідування: обставини його життя і життя коринф’ян були неоднакові - тим більше, звичайно, це потрібно сказати про сучасні обставини. Але дух самозречення християни завжди і скрізь повинні мати такий же, яким був пройнятий Ап. Павло.


Ап. хоче сказати, що в загальному поведінка коринф’ян заслуговує похвали - вони намагаються підтримувати порядки, заведені Апостолом.


Але є щось в поведінці коринф’ян, що не заслуговує похвали. Коринф’яни пишалися широтою свого християнського пізнання і деякі з них, найбільш ліберальні, ймовірно, не вважали за потрібне керуватися у своєму житті вказівками Ап. Павла. З огляду на це


Ап. і говорить, що їм потрібно дізнатися як слід ще одну важливу обставину, на яку вони, очевидно, не звертали уваги: ​​скрізь і в стосунках людини з людиною, людини з Богом і навіть у відносинах між Богом і Христом існує відоме підпорядкування, про що волелюбним коринф’янам не спадало й на думку.


Всякому чоловікові голова Христос. Слово «голова» має двояке значення: з одного боку, воно містить в собі думку про життєвий зв’язок (від голови йдуть нерви по всьому тілу), з іншого, вказує, що в цьому спілкуванні існує деяка нерівність між двома сторонами. Таке спілкування між чоловіком і жінкою в шлюбі: хоча воно є тісне і життєве, тим не менше, одна сторона - чоловік - є тут більш сильною, панівною, а інша - дружина - залежною і більше пасивною, ніж активною. Таке ж ставлення між чоловіком і Христом. Тут також є сторона активна, панівна - це Христос, і сторона слабка, здатна більше сприймати, ніж діяти - це чоловік. Нарешті, ці стосунки сягають ще вище і досягають до життя Божества: Отець і Син - це теж дві сторони, що знаходяться в найтіснішому спілкуванні між собою, але все ж Син не робить нічого Сам від Себе (Ін. 5 : 19).


Дружині голова чоловік. Чоловік - глава сім'ї, а дружина займає (або займала) підлегле становище. Християнство такий порядок не знищило, а освятило. Таким чином, у ставленні до духовного спасіння жінка так само, як і чоловік, має главою Христа (вислів: «Я - лоза, а ви гілки» - Ін. 15: 5 - відноситься до обох статей), проте в природному і соціальному відношенні жінка повинна займати підлегле становище в ставленні до чоловіка.


А Христу глава Бог. Стародавні церковні тлумачі і деякі з нових бачать тут відношення Бога до втіленого Сина Божого. Про правильність такого погляду говорить і та обставина, що Ап. вжив тут термін Христос, а не Син Божий. Godet знаходить можливим бачити тут і вказівку ​​на супідрядність, що існує між Сином Божим до втілення і Богом Отцем. Думка ця давно вже було визнана єретичною (субордінаціонізм).


Але Господь Ісус Христос виразно свідчить, що єдність між Ним і Отцем залишилася досконалою і по Його втіленні. «Я і Отець - одне» (Ін. 10:30; пор. Ін. 10:38, 15).

Між 3-м і 4-м стихом треба вставити таку думку: «якщо дружина дійсно підпорядкована чоловікові, то вона повинна проявляти цю підпорядкованість і в зовнішньому своєму вигляді, і перш за все - в покритті голови».


Кожен чоловік ... Ап. говорить про чоловіка не тому, щоб в Коринфі чоловіки були на богослужбових зборах з покритими головами, а тому, що через цю згадку ще різкіше виступає ненормальність появи жінки з головою відкритою.


Покриваючи свою голову, чоловік цим давав би зрозуміти, що він залежить від іншого Глави, крім Небесного, і цим викрадав б честь, яка личить Христу.


І кожна жінка ... Так як, навпаки, жінка має над собою і на землі видиму главу - чоловіка, - то для останнього було б ганьбою, якби жінка одягла на себе вбрання, яке було б символом незалежного становища.


Свою голову - тобто свого чоловіка, у якого вона забирає належні йому права, молячись з головою відкритою.


В 1 Кор. 11:15 сказано, що довге волосся для дружини - честь. відпов., поголена голова або обстрижене волосся - ганьба. Якщо жінка стриже волосся, то позбавляє себе честі, яка лежить в природі звичаю носити довге волосся.


Жінка, таким чином, ставить себе на щабель тих жінок, які не хочуть дотримуватися встановлених порядків.


Нехай стрижеться, тобто їй, значить, все одно. Вона не соромиться ніякими нормами пристойності ... (У євреїв острижена голова жінки служила знаком ганьби, пор. Іс. 3:16 і слід... У греків такого значення цей звичай не мав.)


Образ і слава Божа. Перше слово (είκών) вказує на те, що чоловік, в силу свого панування над жінкою, відображає на собі владу невидимого Творця світу над усіма речами (пор. Бут. 1: 26-28; Пс. 8). Друге (δόξα) - на те, що чоловік, оскільки він залишається вірним своєму призначенню, відображаючи славу Божу, в свою чергу, прославляє і Самого Бога, кладучи до ніг вінець, який поклав на нього Бог. У такому ж сенсі уповноважені від Церков називаються славою Христовою у 2-му посл. до Коринф. (2 Кор. 8:23): вони сприяють прославлянню Христа в різних церквах. Такий чоловік - образ Божий і слава Божа - не повинен ховати це - свою гідність - під покривалом.


Через це він затьмарив би відблиск Божої величі, який даний йому Творцем. Але в силу того ж закону дружина повинна вчинити інакше.


Дружина чоловікові слава. Дружина взята від чоловіка і створена для чоловіка.