Про молитву: Цілком віддатися волі Отця Небесного



«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

Бути християнином - означає вірити у воскресіння мертвих; сподіватися на усиновлення нас Отцем Небесним, - отримати Божественний образ буття, - стати за даром любові Отчої тим, що Сам Він є по суті Своїй, т. е. богом. Такі обітниці Бога і Отця нам, що увірували в Христа Ісуса як Сина Єдинородного і Єдиносущного Отця. Великий гріх применшувати дане нам в Дусі Святому одкровення про людину, як вона, людина, задумана Богом, перш ніж був сотворений цей видимий світ. Покарання за цей гріх - невіри у воскресіння - носить особливий характер: це є наше власне самоосудження; ми відмовляємося від дару нашого Творця.

Чому ж ми відмовляємося? Найбільше і найперше тому, що Дар Отчий здобувається з великим трудом, багатьма стражданнями. Тема ця надзвичайно глибока, і хто в силах уявити чітко це завдання людям, які стоять на різних рівнях свідомості і розуму? І хто зможе зобразити належним чином також абсолютно особливий захват нашого духу, коли при Світлі Божества нам відкриваються премудрі шляхи Бога Живого?


Але як можемо ми вірити у можливість воскресіння для вічності після нашої смерті за тілом? Усі переживання наші нам здаються пов'язаними саме з цим тілом, з його сприйняттям. Навіть мислення наше ми відчуваємо як рух якоїсь енергії в нашому матеріальному мозку і серці... Не всім давався досвід станів молитви, коли дух наш звільняється від матеріальних уз, від умов часу і простору. Далеко до цього.


Але ось, ми віримо в науку наївною вірою, незважаючи на її очевидну відносність. І все ж заради використання її останніх досягнень з дитячого віку ми віддаємо себе на десятиліття небезболісних зусиль. У своїх найвищих формах духовний подвиг сягає безмірно вище будь-якої людської науки, але на початкових стадіях він простий і навіть радісний. Спробую пояснити справжню причину відмови людей слідувати за Христом, Істиною.


«...Коли ж про Христа пропо­вiдується, що Вiн воскрес з мертвих, то як же деякi з вас говорять, що нема воскресіння мертвих? Якщо нема воскресіння мертвих, то i Христос не воскрес. А якщо i Христос не воскрес, то й проповiдь наша марна, марна i вiра ваша... i якщо ми в цьому тiльки життi уповаємо на Христа, то ми нещаснiшi за всiх людей... Hавiщо i ми повсякчас наражаємося на небезпеки? Я щодня вмираю... » (1 Кор. 15).

«Тоді підійшли до Нього Яків та Іоан, сини Зеведеєві, і сказали: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що попросимо. Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам? Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй. Ісус же сказав їм: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися? Вони відповіли Йому: можемо. Ісус же сказав їм: чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся» (Мк. 10, 35-39).


«Сам відійшов від них… і, ставши на коліна, молився, говорячи: Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде! Явився ж Йому ангел з небес і укріплював Його. І, перебуваючи в борінні, старанніше молився; і був піт Його як краплі крови, що падають на землю» (Лк. 22, 42-44).

Що є в суті своїй ця чаша Христова? Глибина цієї таємниці приховується від нас. У нашій спробі йти за Христом шляхом зберігання Його заповідей, - ми неминуче і невпинно п'ємо якусь чашу, але того, про що мислив і що переживав Христос в «той час», не осягаємо ми в повноті. Однак щось аналогічне неодмінно відбувається і з нами, як і Він Сам сказав: «Чашу, яку Я п’ю, вип’єте» (Мк. 10, 39).


Таємнича ЧАША Христа, але й наша чаша прихована від чужих очей.


«І якщо ми в цьому тiльки життi уповаємо на Христа, то ми нещаснiшi за ВСІХ людей», - сказав Павло (1 Кор. 15, 19). Так, це саме так і є. Але в чому ж є незбагненним це благословенне «НЕЩАСТЯ» для тих, хто не пішов за Христом? У тому, що взагалі всі дії Духа Христового на все, що відбувається навколо нас, - надзвичайно різні, часто діаметрально протилежні духу дітей світу цього. Ось приклад: Іуда вийшов з Сіонській Світлиці, щоб віддати Господа на розп'яття, і в той момент розкрилися вуста Його, і Він сказав: «Нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому» (Ін. 13, 31). І так на кожному кроці в Євангелії ми спостерігаємо, що Господь жив в іншому плані Буття; там, де всі переломлення проходять через призму іншого роду. І хто хоче знати про цю таїну хоча б частково, той повинен взяти на плечі свої хрест свій і цілком віддатися волі Отця Небесного. Немає іншого шляху. І немає ще кінця конфлікту між Христом і світом цим.

ШАПКА1.jpg