Про молитву: Усвідомлення себе грішником, який гине



«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

Ім'я Боже, відкрите людям, служило зв'язком між Богом і нами. Іменем Божим, краще сказати - Іменами Божими, відбуваються в Церкві всі таїнства. В Ім'я Боже має творитися всяка справа. Через прикликання Імені Всевишнього Його присутність стає живою, постійно відчувається: серце мирне, коли справа наша чиниться з волі Господа, і в кожному випадку ухилення в будь-яку сторону від правди воно ж відчуває певні «утиски»; таким чином, через молитву звершується неусипний внутрішній контроль над кожним порухом нашого духу; жодна думка, жодне слово не уникає цього. Цей наслідок безперервної молитви дозволяє звести гріхи наші до можливого мінімуму.


«Господи, Ісусе Христе, Сину і Слово Бога Живого, помилуй нас».


«Сподоби, Господи, в день цей без гріха зберегтися нам». Так молимося ми зранку. Однак лише тонка присутність Духа Божого в нас дає можливість перебувати в дієвій внутрішній тверезості духу нашого. «Нiхто не може наз­вати Iсуса Господом, як тiльки через Духа Святого» (1 Кор. 12, 3). Знову переконуємося, що через розумове прикликання Імені Господнього рятуємося ми від похибок у справах і словах наших: «Господи Ісусе, Ти Світло, що прийшло спасти світ, просвіти розумні очі серця мого, щоб бути мені достойним без спотикання, як у світлі дня, здійснювати шлях мій перед лицем Твоїм» ( пор.: Ін. 11, 9-10).


Щоб звершення молитви приводило до тих результатів, про які з таким захопленням говорять наші отці й вчителі, необхідно жити за їх вченням. Перша умова - віра в Христа як Бога-Спасителя; друга - усвідомлення себе грішником, який гине. Це усвідомлення може досягати такої глибини, що людина відчуває себе гіршим за всіх інших; і це постає перед нею як очевидність, не через якісь назовні вчинені акти, але як усвідомлення своєї віддаленості від Бога і себе як потенційного носія будь-якого зла.

ШАПКА1.jpg