Про молитву: Особистісний і єдиний воістину СУЩИЙ



«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

Перша згадка про ще незрозуміле призивання Бога наступне: «У Сифа... народився син, і він нарік йому ім’я: Єнос; тоді почали призивати ім’я Господа» (Бут. 4, 26). Згодом відкривається Бог Авраамові, Ісааку та Якову з усе дедалі ширшим горизонтом: «Являвся Я Аврааму, Ісааку і Якову з ім’ям «Бог Всемогутній», а з ім’ям Моїм «Господь» [Ягве, Ієгова] не відкрився їм» (Вих. 6, 3).


Доповнив Бог одкровення про Себе: «І зійшов Господь у хмарі, і зупинився там поблизу нього, і проголосив ім’я Ієгови. І пройшов Господь перед лицем його і проголосив: Господь, Господь, Бог чоловіколюбний і милосердий, довготерпеливий і многомилостивий і істинний, що зберігає [правду і подає] милість у тисячі родів, Який прощає провину і злочин і гріх, але не залишає без покарання, Який карає провину ­бать­ків у дітях і в дітях дітей до третього і четвертого роду» (Вих. 34: 5-7).


Отже, спочатку Бог відкрився Мойсеєві як особистісний і єдиний воістину СУЩИЙ, з невідомими ще атрибутами. Подальше одкровення розкривало властивості цього АЗ ЄСМЬ [Я Є СУЩИЙ] як Бога милостивого і людинолюбного. Але і це було незрозумілим, і Мойсей усвідомлював неповноту набутого ним пізнання.

Пророки також не досягали жаданої повноти; але зі слів Ісаї: «Так говорить Господь, Відкупитель... Святий Ізраїлів... Я — Господь перший, і в останніх — Я той самий... щоб ви знали... що це Я: раніше Мене не було Бога і після Мене не буде» (Іс. 43:14, 41:4, 43:10). Ми бачимо, що Цей Бог - «Перший і Останній» - відкрився як Абсолют Особистісний, живий; не як якесь абстрактне «Все-Буття» або трансперсональна Всеєдність і подібне. Отже, очевидно, що дух ізраїльських пророків був спрямований до Першо-буття, до Того, Хто від Початку. Саме це налаштування характерне людині - образу Абсолюту. Він не зупиняється ні на чому, що б це не було, проміжному.


З біблійного оповідання ми бачимо, що будь-яке нове одкровення сприймалося, як Богоявлення, як Його безпосередня дія. У зв'язку з цим і саме Ім'я переживалося як Присутність Бога. В Імені міститься подвійна сила: з одного боку, відчуття Живого Бога, з іншого - пізнання про Нього. Звідси - страх промовляти Ім'я марно (Вих. 20, 7).

У міру збагачення одкровення про властивості Божі, про дії Його - поглиблювалося і богопізнання взагалі. Але незважаючи на впевненість ізраїльтян, що вони обраний народ, що Всевишній відкривається їм, - не припинявся до явлення Христа стогін пророків у молитві до Бога прийти на землю і дати про себе воістину повне пізнання, жага якого невід'ємна від духу людини.


Відкривався Бог і як Промислитель, Відкупитель, Спаситель і багато іншого, але все в розумі людей залишалося покритим вуаллю. Яків у трагічний момент свого життя, повертаючись від Лавана в рідні місця, де ще жив брат його Ісав, зустрічі з яким він боявся, вночі, залишившись на самоті далеко від спільного табору, боровся з Богом: нелегко пройшли роки в домі Лавана; страшна зустріч з Ісавом. Шукав він благословення і захисту, але в напруженій боротьбі: змагаючись з Ним, звинувачуючи Його (Бут. 32, 24).
ШАПКА1.jpg