Про молитву: Насамперед бачити в собі недоліки



«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

Про духівницьке служіння (Із записок афонського духівника)


Несподіваний і незбагненний Промисел Божий поставив мене в таке становище, за якого впродовж низки років я спостерігав за духовним життям багатьох подвижників Святої Гори. Деякі з них були налаштовані відкривати мені те, чого, напевно, не повідомляли іншим. Я був у захопленні від споглядання обранців Божих, що ховалися за їх смиренним виглядом.


Іноді вони самі, бережені Богом, не розуміли, наскільки багате благословення почиває на них. Їм було дано насамперед бачити в собі недоліки, часом до такої міри, що вони начебто не наважувалися і помислити, що Бог почиває в них і вони в Ньому.


Деякі з них були введені в споглядання нетварного Світла, але не знали вони про цю подію, частково тому, що мало знайомилися з творами святих отців, які описують цей вид благодаті.


Їх невідання огороджувало їх від можливого марнославства. За переданням православного духівництва, я не пояснював їм, що по суті посилає їм Господь. Щоб допомагати подвижнику благочестя, потрібно так говорити з ним, щоб упокорювалося серце його і розум, так як без цього подальшому сходженню буде покладена перешкода.

Я пам'ятав про те, як старець Анатолій, на Старому Русику, сказав Силуану, тоді ще молодому послушнику: «Якщо ти тепер такий, то що ж ти будеш під старість?» (Старець Силуан, стор.18). Цими словами він, старець Анатолій, на довгі роки кинув Силуана в полум'я таких спокус, з яких, правда, він вийшов переможцем, але вельми дорогою ціною. Сила даного йому богоспоглядання перевершила динамізм ворожих нападів, і зі своєї виняткової духовної битви він вийшов збагаченим, як лише деякі за всю історію Церкви, і залишив нам на науку своє слово про відмінність аскетичного смирення від «невимовного Христового смирення». Але і для нього ризик загибелі був великим, як і для кожного християнина, і людини загалом.


Гордість становить ядро ​​духовного занепаду: через гордість люди стають подібними до демонів. Богу властива смиренна любов, у полум'ї якої приходить викуплення занепалих людей для Царства Отця Небесного.


Духівнику належить відчувати ритм внутрішнього світу всіх і кожного, хто звертається до нього. З цією метою він молиться, щоб Дух Божий керував ним, даючи потрібне для кожного слово.


Служіння духівника і страшне, і захопливе, болісне, ​​але й надихаюче. Він «співпрацівник Божий» (пор.: 1 Кор. 3, 9). Він покликаний до найвищої творчості, до незрівнянної честі: творити богів для вічності у Світлі нетварному.


У всьому, звичайно, йому приклад (Ін. 13, 15) Христос. Ось його вчення: «Істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо, що Він творить, те так само творить і Син. Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам творить; і покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались. Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче» (Ін. 5: 19-21).

ШАПКА1.jpg