Про молитву: Дасться і примножиться



«Чернецтво Волині» продовжує переклад і публікацію книги «Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову».

Дивне одкровення дано нам у Ньому. Він притягує наш дух до Себе величчю Своєї любові. Душа моя з плачем благословляла і благословляє Бога й Отця, що благоволив відкрити нам Духом Святим ні з чим і ні з ким незрівнянну святість і істинність Сина Свого через малі випробування, що випадають нам.

Благодать, що дарується на початку заради залучення і навчання, іноді буває не меншою, ніж у довершених; однак це зовсім не означає, що вона засвоєна тим, хто отримав це страшне благословення. Засвоєння Божих дарувань вимагає тривалого випробування і посиленого подвигу. У повноті переродження грішної людини в «нову» (Еф. 4, 22-24) відбувається за три періоди: перший, початковий - поклик і надихання на майбутній подвиг; другий - зникнення «відчутної» благодаті й переживання богооблишеності, сенс якої в тому, щоб надати подвижнику можливість проявити вірність Богові у вільному розумі; третій, заключний - вторинне наживання відчутної благодаті і зберігання її, пов'язане вже з розумним пізнанням Бога.


«Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому. Отже, якщо ви у неправедному багатстві не були вірні, хто ж довірить вам істинне? І якщо в чужому не були вірні, ваше хто вам дасть?» (Лк. 16, 10-12). Хто на первинному етапі наставлявся лише дією благодаті в молитві і будь-якому іншому доброму ділі, і під час тривалої богооблишеності живе так, немов благодать незмінно перебувала з ним, - такий, після довгого випробування його вірності, отримає «справжнє» багатство, в уже невід'ємне вічне володіння; іншими словами: благодать зростається з природою тварною, і обидві - благодать і тварна природа - зливаються воєдино. Цей заключний дар є обоженням людини; подання їй божественного образу буття, безпочаткового, святого; преображення всієї людини, через яке вона стає христоподібною, досконалою.

Ті ж, що не залишилися вірними «в чужому», за висловом Господа, втратять те, що одержали на початку. Тут ми бачимо певну паралель до притчі про таланти: «передав їм майно своє: одному дав п’ять талантів, другому два, іншому ж один, кожному за спроможністю його… Коли минуло багато часу, приходить господар рабів тих і вимагає від них звіту… той, який одержав п’ять талантів, приніс інші п’ять талантів і сказав: господарю, п’ять талантів ти дав мені; ось ще п’ять талантів, які я здобув на них. Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого. Підійшов також і той, який одержав два таланти, і сказав: господарю, два таланти ти дав мені; ось інші два таланти, що я здобув на них. Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого. Підійшов і той, який одержав один талант, і сказав: господарю! Я знав тебе, як жорстоку людину… і, побоявшись, пішов і заховав талант твій у землю; ось тобі твоє. Господар його сказав йому у відповідь: лукавий рабе і лінивий!.. візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має» (Мф. 25, 14-29).


І ця притча, як і попередня, не прикладається до звичайних людських відносин, а стосується тільки Бога: Господар не взяв нічого від того, хто потрудився над талантами і подвоїв їх, але все, і дане, і ним надбане працею, - все віддав йому в його володіння, як співвласнику: «УВІЙДИ В РАДІСТЬ(володіння царством) ГОСПОДАРЯ ТВОГО». І коли невикористаний талант виявився вільним, то і його віддає Господар «тому, хто має десять... Бо кожному», хто трудиться над дарами Божими, «дасться і примножиться» (Мф. 25, 29).
ШАПКА1.jpg