"Чернецтво Волині" продовжує переклад і публікацію книги "Архімандрит Софроній (Сахаров) - Про молитву. Про молитву Ісусову".
Молитва неодмінно відновить у нас те Божественне дихання, яке вдихнув Бог в лице Адама і силою якого Адам став душею живою (Бут. 2, 7). Молитвою відроджений дух наш починає дивуватися великій таємниці буття. І особливий захват могутнім потоком заливає наш розум: «Буття! Яка дивна таємниця ... Як це можливо? ... Дивний Бог, і творіння Його дивне». Переживемо ми сенс слів Христа: «Я прийшов для того, щоб (люди) мали життя, і надто мали» (Ін. 10, 10). Надлишок, понад міру! І це воістину так.
Але знову і знову про те ж: життя це парадоксальне, як парадоксальне все вчення Господа: «Я прийшов вогонь звести на землю, і як хотів би, щоб він уже запалав!» (Лк. 12, 49). Усім нам, синам Адама, необхідно пройти через це небесне полум'я, що спалює коріння смертоносних пристрастей. Інакше не побачимо ми цього Вогню преобразованим у Світло нового життя, тому що в нашому падінні горіння випереджає просвіщення, а не навпаки. Отже, благословимо Господа і за обпалюючу дію Його любові.
Ми багато чого ще не знаємо, і все ж хоч і частково (1 Кор. 13, 9), але нині і нам відомо, що для нас немає іншого шляху для того, щоб стати «синами воскресіння» (Лк. 20, 36), синами Божими, щоб співцарювати з Єдинородним. Яким би не був хворобливим процес нашого відновлення, через які б страждання і, часом, агонії не вів би нас Бог, - все в кінці стане благословенним. Якщо набуття наукової ерудиції вимагає довголітньої і напруженої праці, то надбання молитви - незрівнянно більшої.
Коли Євангеліє і Послання стають нашою повсякденною реальністю, тоді ми починаємо чітко бачити, наскільки недалекими були наші уявлення про Бога і життя в Ньому.
Таємнича Премудрість даного нам Одкровення: воно далеко перевершує людську уяву. «...Hе бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1 Кор. 2, 9). Навіть найменший дотик до нас Божественного Духу є славою, що не можна порівняти з життям без Бога.
Справжня молитва, яка об'єднує нас із Всевишнім, є не чим іншим, як світлом і силою, що сходять на нас з небес. Вона по суті своїй трансцендує наш план. У цьому світі немає джерела енергії для неї. Якщо я добре харчуюся, щоб тіло моє було сильним, то тіло моє повстає, і вимоги його ростуть: йому не до молитви. Якщо я упокорюю плоть надмірним постом, то на деякий час в хворобливому стриманні створюється сприятливий ґрунт для молитви, але потім тіло знемагає і відмовляється слідувати за духом. Якщо я спілкуюся з хорошими людьми, то, трапляється, відчуваю душевне задоволення, іноді ж отримую новий психічний або інтелектуальний досвід, але вельми рідко одержую цим імпульс для глибокої молитви. Якщо я обдарований розумово для серйозної наукової роботи або для художньої творчості, то мій успіх стане приводом до марнославства, і тоді моє серце не може стати настільки глибоким, щоб вмістити молитву. Якщо я багатий матеріально і зайнятий тим, щоб використовувати пов'язану з багатством владу, або втілити деякі з моїх ідей або задовольнити мої естетичні або душевні прагнення, то душа моя не сходить до Бога, як ми Його пізнали через Христа. Якщо я йду в пустелю, відрікшись від мого майна, то і тоді опір всіх космічних енергій паралізує мою молитву. І так без кінця.
Справжня молитва до Бога істинного є спілкування з Духом Божим, Який молиться в нас; Він дає нам пізнати Бога; Він зводить дух наш в стан споглядання вічності. Як благодать, що сходить з вишніх, молитовний акт перевищує наше земне єство, через що йому противиться тлінне тіло, нездатне до сходження в сферу духу; противиться інтелект, який безсилий вмістити безмежність, коливається у сумнівах і відштовхує все, що перевищує його розуміння. Молитві противиться соціальне середовище, в якому ми живемо і яке організовує своє життя, орієнтуючись на інші цілі, діаметрально протилежні молитві. Молитву не терплять неприязні духи. Але тільки вона, молитва, відроджує створений світ зі стану падіння, долаючи його відсталість і інерцію великою напругою духу нашого у виконанні заповітів Христа.
