Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас



11 липня чуємо голос всемилостивої любові Христа: "візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим".

Євангельські читання 11 липня


Євангеліє від Матфея, 11, 27-30


27 Усе Мені передано Отцем Моїм, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити. 28 Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; 29 візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; 30 бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий.

Толкова Біблія


27 Усе Мені передано Отцем Моїм, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити.

(Лк. 10:22 - з невеликою різницею в виразах).

Думка висловлюється в надзвичайно тонкому зв'язку з попереднім стихом і взагалі з тим, про що говорилося раніше. Спаситель говорить тут немов так: Ти дав немовлятам розуміння таємниць і приховав їх від премудрих і розумних. Я знаю ці таємниці, тому що і це, і все інше передано Мені Отцем Моїм. З цих таємниць найголовніша - знання Сина (розуміння всієї Його діяльності, всього Його вчення і самої Його істоти) і знання Отця. І те й інше незбагненне для звичайних людей: ніхто не знає Сина, крім Отця…


Показово, що вже в давні часи намагалися дещо переінакшити цей стих. Здавалося неузгодженим, що тут йдеться найперше про Сина, якого знає Отець; потрібно було зовсім протилежне. Тому зустрічаються перестановки у Юстина Dial. 100 і Apol. I: 63, Тертуліана, Adv. Marc. IV: 25. у Іринея, I: 13, 2 також бачимо зворотний порядок; але в IV: 11, 1 він говорить: hi autem, qui peritiores apostolis volunt esse sic describunt: Nemo cognovit patrem nisi filius, nec filium nisi pater et cui voluerit filius reveiare (люди, які хочуть бути більш обізнаними за апостолів, так пишуть: ніхто не знає Отця, крім Сина, і Сина, крім Отця, і кому Син захотів відкрити). - Зі слів Спасителя випливає, що знати Отця (як і Сина) не неможливо, але дається тільки тим, кому Син хоче відкрити. Тут певна таємниця, зрозуміла тільки людям, які люблять Сина і яким Він відповідає такою ж любов'ю.


28 Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас;

Цей і подальші стихи до кінця глави не мають жодних паралелей у всіх інших євангелистів і зустрічаються тільки у Матфея. Мова в оригіналі відрізняється надзвичайною м'якістю і любов’ю, але в той же час і надзвичайної енергією і стислістю.


Тут глибина богослів’я нагадує Євангеліє Іоана і зближує з ним Євангеліє Матфея…Слова, сказані тут Спасителем, як правильно зауважують, були б богохульством, якби були вимовлені устами звичайної людини. Але в устах Сина Людського вони природні.


«Маленьке слово має велике значення»… Слова ці нагадують Іс. 45:22, де подібна ж мова вкладається в уста Самого Єгови. Але ще більше схожості спостерігається з кількома місцями в книзі, яким вона пройнята (пор. Мф. 11:25 = Сир. 51: 1, 14]; Мф. 11:28 = Сир. 51:31, 35; Мф. 11:29 = Сир. 51:34, 35 (в грец. LXX за виданням Тішендорфа числовий порядок стихів інший).


29 Візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим;

Христос має тут, ймовірно, на увазі не тільки «важкі тягарі», які покладали на народ тодішні фарисейські вчителі, а й взагалі будь-якого роду навчання і обов'язки, що накладаються якими б то не було людьми, що не тільки не мають з Ним зв'язку, але і такими, які виражають Йому уявну відданість. Тягар Христа легкий і ярмо Його благо; тягар, що накладається усіма іншими вчителями, якщо самі вони не є учениками і не покладають на себе тягаря Христа, завжди буває важким.


30 Бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий.

При розгляді цього стиха пропонувалися питання: яким чином ярмо Христа може бути благим і тягар Його легким, коли Він Сам говорив, що «тісні ворота і вузька дорога, що веде до життя» (Мф. 7:14)? На це питання відповідали, що те, що представляється спочатку тісним, з плином часу є приємним внаслідок невичерпної любові. В такому дусі відповідають на це питання, напр., Августин і деякі пізніші екзегети.



Послання до римлян святого апостола Павла, 11, 13-24


13 Вам кажу, язичникам. Як апостол язичникiв, я прославляю служiння моє. 14 Чи не збуджу рев­нощів у моїх рiдних по плотi i чи не спасу декого з них? 15 Бо якщо вiдторгнення їх є примирення свiту, то чим буде прийняття їх, як не життям з мертвих? 16 Якщо початок святий, то й цiле; i коли корiнь святий, то й гілля. 17 Коли ж деякi з гілок вiдломилися, а ти, будучи дикою оливою, прищепився на їхнє мiсце i став причасником кореня та соку оливи, 18 то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то згадай, що не ти корiнь пiдтримуєш, а корiнь тебе. 19 Скажеш: «Гілки вiдломилися, щоб менi прищепитися». 20 Добре. Вони вiдломилися невiр’ям, а ти тримаєшся вiрою: не величайся, але бiйся. 21 Бо якщо Бог не поща­див природних гілок, то, гляди, чи пощадить i тебе. 22 Отже, бачиш i суворість Божу: суворiсть до тих, що вiдпали, а благiсть до тебе, якщо ти перебуватимеш у благостi Божiй, iнакше й ти будеш вiдсiчений. 23 Але i тi, якщо не перебуватимуть у невiр’ї, прищепляться, бо Бог має силу знову прищепити їх. 24 Бо коли ти, вiдсiчений вiд дикої за природою оливи, прищепився до доброї оливи, то тим бiльше цi, природнi, прищепляться до своєї оливи.

Толкова Біблія


Поширюючи Євангеліє серед язичників, Ап. Павло через це побічно сприяв наверненню до Христа і своїх одноплемінників.


«Прославляю», тобто хвалю, пишаюся своїм служінням, раз воно має таку велику користь і для язичників, і - побічно - для євреїв.


«Життя з мертвих» (ζωή έκ νεκρών). Одні (Оріген, Златоуст, Феодорит і ін.) розуміють під цим нове життя в «майбутньому віці», яке почнеться з воскресінням мертвих; але з цим поясненням не можна погодитися. В Єв. Матфея (Мф. 24:14) і в 1 Кор. 15:23, де йдеться про розпочатий новий вік, нічого немає про навернення Ізраїлю як сигнал до цього «початку». І потім, до чого б Апостол поставив тут слово ζωή, коли він для позначення поняття про нове життя вживає інше слово - ανάστασις (неділя, воскресіння)? Інші розуміють (Феофілакт) під життям з мертвих той розквіт християнського життя, який буде мати місце зі вступом в лоно Церкви повноти єврейського народу. Але у Ап. Павла немає слідів уявлення, що перед цим великим фактом стан християнської Церкви має бути якимось омертвінням. Навпаки, всюди в нього проходить думка про те, що і серед християн з язичників духовне життя б'є ключем ...


Простіше і правильніше бачити тут означення абсолютно повного розкриття спасіння, принесеного Христом. Влиття іудейського народу в лоно Церкви Христової являє собою висновок історії домобудівництва людського спасіння, подібно до того, як прославлення тіла, яке здійсниться у людей за воскресіння з мертвих, являється результатом благодатного щодо них промислу Божого.


16 стих.

Ізраїль сам по собі має право на отримання спасіння. Адже він представляє собою відоме ціле місиво або масу тіста (φύραμα), з якого вже спечено кілька хлібів, які, як початки (Чис. 15: 19-21), принесені Богу в дар. Ці початки - патріархи народу ізраїльського, прийняті вже в спілкування з Богом. Їх же Апостол розуміє і під коренем святим, від якого проросли гілки, тобто народ ізраїльський.


Так як серед християн з язичників, ймовірно, існувала певна гордість своїм новим становищем, яке вони зайняли в Царстві Христовому, зайнявши місце богообраного народу, то Апостол застерігає своїх читачів - християн з язичників пригадати, що вони, власне, отримують спасіння, яке давно вже готувалося в середовищі іудейського народу, який довго був носієм цієї ідеї спасіння (про щеплення дерев Апостол говорить, за визнанням Opігена, реальними прийомами садівничого мистецтва).


Тяжка доля євреїв повинна навчити християн з язичників бути особливо уважними до свого стану. Адже вони не такі близькі до святого кореня, як іудеї, і їм ще легше відпасти від істинної віри і за це піддатися гніву Божому.


Апостол повторює на закінчення своєї промови про ставлення християн з язичників до іудейського народу, що Бог, з одного боку, благий, а з іншого - суворий до грішників. Нехай читачі послання постараються закріпити за собою доброю своєю поведінкою благість Божу.


З іншого боку, Апостол обіцяє іудеям, що Бог в ставленні до них перемінить гнів Свій на милість, як скоро вони подолають свою невіру щодо Христа.


Ця зміна в становищі народу єврейського тим імовірніша, що між цим народом і Царством Божим (маслиною) існує внутрішня спорідненість.

ШАПКА1.jpg