"Краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув"


Сьогодні Слово Боже - про смертний вирок Ісусу Христу від "знаряддя божественного одкровення".


Євангельські читання 3 червня


Євангеліє від Іоана, 11, 47-57


47 Тоді первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить. 48 Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом. 49 Один же з них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: ви нічого не знаєте, 50 і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув. 51 Це ж сказав він не від себе, а, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, — 52 і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино. 53 З того дня змовились убити Його. 54 І тому Ісус уже не ходив між юдеями явно, а пішов звідти в країну поблизу пустелі, в місто, що зветься Єфрем, і там залишився з учениками Своїми. 55 Наближалася Пасха юдейська, і багато людей з усієї країни прийшло до Єрусалима перед Пасхою, щоб очиститися. 56 Тоді шукали Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: як вам здається? Чи не прийде Він на свято? 57 А первосвященики і фарисеї дали наказ, що, коли хто довідається, де Він буде, нехай повідомить, щоб їм схопити Його.

Толкова Біблія


Коли стало відомо, що відбулося в Вифанії, первосвященики та фарисеї скликали раду (Синедріон - див. Мф. 5:22). З розмов, що відбувалися на цьому засіданні Синедріону, видно, що керівну роль тут грали первосвященики або начальники священицьких черг.


Справді, тільки вищій священицькій аристократії, що анітрохи не цінувала національною гідністю іудейського народу, було властивим міркувати так, як тут міркують члени Синедріону. Справа Христа обговорюється в Синедріоні тільки з політичного боку, а якщо б фарисеї задавали тональність обговоренню, то вони стали б оцінювати цю справу з боку релігійного.


Священики тільки бояться за себе, побоюються втратити владу і пов’язані з нею доходи, якщо прийдуть римляни втихомирювати повстання, яке може призвести новоявлений Месія. Вони згодні пожертвувати для збереження деякої подоби іудейської самостійності й свого начальницького стану навіть і такою заповітною мрією ізраїльського народу, як Месія, цар і відновник царства Давидового.


Більш сміливим вирішувачем долі Христа виявився Каяфа (див. Мт. 26: 3; Лк. 3: 2). Приховуючи внутрішні особисті мотиви свого рішення, він говорить, наче керуючись тільки інтересами загальнодержавними.


Для користі всього іудейського народу потрібно швидше покінчити з Христом - ось основна думка Каяфи.


Як зауважив євангелист, Каяфа ці слова промовив не тільки як своє обмежене міркування, а, всупереч своєму бажанню, явився в цьому випадку пророком, передбачивши, що Христос помре за народ, тобто на благо народу, щоб, так би мовити, дати народові справжнє благо, - спокутування гріхів, яке могло бути здобуте тільки смертю Христа.


Євангелист розглядає слова Каяфи як пророцтво тому, що Каяфа в той рік був первосвящеником. Це зауваження євангелиста тлумачать по-різному. Одні думають, що євангелист вважав первосвященика засобом божественного одкровення і вираз "в той рік" розуміють в сенсі загального визначення "в цей час".


Інші ж вважають, що євангеліст не міг не знати, що в другому храмі не було вже урима і туммима, за допомогою яких первосвященик дізнавався волю Божу і був, таким чином, органом божественного одкровення. На думку цих тлумачів, Іоанн розглядав Каяфу як звершувача жертви в свято очищення. У це свято він мав принести жертву за гріхи всього народу, і Бог таємничим навіюванням вказав йому справжню жертву, яка повинна очистити гріхи народу і всього людського роду (розсіяних чад Божих). Такою жертвою і повинен був явитися Христос.


З двох цих тлумачень більш природним представляється перше. Якщо ж Каяфа і не мав урима і туммима, то все ж він був в очах Іоана представником Церкви Божої, життя якої в той час ще не закінчилося, і, відповідно, Він міг служити, навіть всупереч своєму бажанню, знаряддям божественного одкровення, яким і постав цього разу. Нехай його пророцтво залишилося незрозумілим членами Синедріону, до яких він звернувся з промовою - все ж це стало відомим і згодом наводилося, очевидно, в християнських громадах як доказ того, що спокутувальна смерть Христа була провіщена устами і представника іудейської Церкви.


Члени Синедріону одноголосно постановили умертвити Христа, але заходів для приведення цього рішення до виконання ще не виробили.


Тим часом, Господь пішов з Іудеї, зокрема з Вифанії, в маленьке містечко північної Іудеї - Єфраїм, яке перебувало приблизно за 7,5 км на схід від Бет-Ел (деякі кодекси читають замість "Ефраїм" слово "Самфурін" - те саме, що "Сепфоріс", містечко Галилеї, - але читання "Єфраїм" має за себе більше свідчень). Про Ефраїм згадується в 2 Пар. 13:19 і Нав. 15:19 як про місто в коліні Веніяминовому. Це місто знаходилося поблизу пустелі, про яку згадується в кн. Ісуса Навина (Нав. 16: 1). Христос обрав його, ймовірно, з огляду на те, що звідси в разі небезпеки легко було піти в пустелю.


Як зауважив архієпископ Інокентій, "велична суворість розташування, вид умиротвореної природи (Христос завжди любив звертати на неї увагу) абсолютно узгоджувалися з речами, якими зайнята була душа Ісусова. Якщо учні Його розуміли і передчували важливість нових подій, то і для них дні, проведені в Ефраїмі були днями роздумів, молитов і таємничих великих очікувань. Євангелист не говорить, щоб Христос чогось повчав тепер Своїх учнів. Ефраїмське усамітнення, здається, було присвячене Ним більше Собі Самому, ніж учням. Втім, найближче обходження з Учителем, спогад про всі події, особливо про останні події, були самі по собі вже досить повчальні "(т. 9, с. 40). До цього ми додамо, що апостолам, звичайно, було вже відоме рішення Синедріону умертвити їх Учителя, і це служило для них, звичайно, головною темою розмов.


У цей час наближалася Пасха. Прочани прибували вже в Єрусалим, щоб тут шляхом очищення, під наглядом фарисеїа, що добре знають всі обряди цих очищень, приготуватися до споживання паски. Справді, прочани по дорозі в Єрусалим, проходячи язичницькими селищами і містами, могли чимось нечистим «осквернитися» абсолютно несвідомо і тепер їм потрібно було запитати у фарисеїв, чи не зробили вони чогось такого, що може перешкодити їм взяти участь у святкуванні Пасхи. При цьому прочани з інших країн привозили з собою різні вироби своєї країни, які перед святом продавали або на щось міняли.


Іудеї, що раніше бачили Христа на святах, розмовляють між собою про те, чи прийде Він на Пасху. Їм, очевидно, вже відоме рішення, ухвалене щодо Христа Синедріоном, і вони сумніваються, чи прийде Христос після цього в Єрусалим.


Вороги ж Христові, зі свого боку, чекаючи що Христос з'явиться на свято, щоб скористатися наслідками, які мало в народі чудо воскресіння Лазаря, віддають наказ про те, щоб всякий, хто знатиме про місцеперебування Христа, яке Він обере цього разу, негайно донесли про це Синедріону.



Діяння святих апостолів, 17, 1-15


1 Пройшовши через Амфi­поль i Аполлонiю, (вони) при­йшли до Фессалонiки, де була юдей­ська синагога. 2 Павло, за своїм зви­чаєм, пiшов до них i три суботи говорив з ними з Писання, 3 вiд­криваючи та доводячи їм, що «Христу належало постраждати i воскреснути з мертвих, i що цей Христос є Iсус, Якого я проповi­дую вам». 4 I деякi з них увiрували i приєдналися до Павла та Сили, як з еллiнiв, що визнають Бога, дуже багато, так i зі знатних жi­нок чимало. 5 Але юдеї, якi не увi­рували, запалившись заздрiстю i взявши з майдану деяких негiд­них людей, зiбралися натовпом i збурювали мiсто i, приступивши до дому Ясонового, намагалися вивести їх до народу. 6 Hе зна­йшовши ж їх, потягли Ясона i деяких братiв до мiських начальникiв з криком, що цi всесвiтнi пiдбурювачi прийшли сюди, 7 а Ясон прийняв їх; i всi вони дiють проти повелiнь кесаря, визнаючи iншого царем — Iсуса. 8 I стривожили народ та мiських начальникiв, що слухали їх. 9 Але тi, одер­жавши вiд Ясона та iнших запоруку, вiдпустили їх. 10 Hегайно вночi браття вiдпра­вили Павла та Силу до Верiї, прибувши до якої, вони пiшли до синагоги юдейської. 11 Тутешні були добродушнiшi, нiж жителi Фессалонiки: вони прийняли слово з усiєю ревнiстю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так. 12 I багато з них увiрувало, та з еллiн­ських почесних жiнок i чоловiкiв чимало. 13 Але коли фессалонiкiй­ськi юдеї довiдалися, що i у Верiї проповiдано Павлом слово Боже, то прийшли i туди, збуджуючи та пiдбурюючи народ. 14 Тодi браття зараз же вiдпустили Павла, який iшов немовби до моря; а Сила i Тимофiй зосталися там. 15 Тi, що супроводжували Павла, провели його до Афiн i, одержавши наказ щодо Сили й Тимофiя, щоб вони швидше прийшли до нього, вiд­були.

Толкова Біблія


Амфіполь - афінська колонія, в той час головне місто першого округу Македонії, на річці Стримона, на північний захід від Филипів.


Аполлонія - невелике місто на північний захід від Амфіполя, належав тоді до македонської провінції Мігдоніі.


Фессалоніка або Солунь (раніше - Ферми) - головне місто другого округу Македонії, біля Фермейскої затоки Егейського моря, резиденція римського претора, місто торгове і густо населене. Євреїв тут було дуже багато, була і синагога.


"За своїм звичаєм ..." Скрізь, куди приходив з проповіддю Павло, він перш за все звертався до іудеїв, і вже потім до язичників (пор. Діян. 13:46; Діян. 14: 1 та ін.).


"Увійшов до них", - тобто в синагогу.


"Тільки сутність бесіди виклав письменник, - так він не багатослівний і не скрізь викладає цілі промови Павла" (Злат.).


У числі тих, що повірили, під впливом проповіді Павла, крім іудеїв, було безліч греків, хто шанував Бога, тобто прозелітів, до яких, ймовірно, належали і згадувані тут жінки.


Хто такий Ясон, у якого, як видно, мали житло апостоли, невідомо: оскільки іудеї розсіювання охоче брали собі грецькі імена, то це міг бути і огречений іудей, і чистокровний грек-прозеліт, в обох випадках він повірив у Христа, хоча про це немає жодного слова.


Не знайшовши в будинку Ясона апостолів, що, ймовірно, завчасно вийшов, натовп тягне на суд самого Ясона з деякими віруючими братами, звинувачуючи в тому, що він дав притулок порушникам миру - перебільшення, що виражає крайнє збудження натовпу і ненависть до проповідників Євангелія і до всіх християн.


Для кращого успіху своїх звинувачень, озлоблені іудеї фарбують їх у політичне забарвлення - прийом, так успішно застосований щодо Ісуса (Ін. 19:12 і парал.) - заявляючи, що християни вважають царем не кесаря ​​римського, а Ісуса.


"Одер­жавши вiд Ясона та iнших запоруку..." - мабуть, грошей в якості запоруки або штрафу, а ще правильніше, отримавши достатні відомості про те, що обвинувачені зовсім не злочинці щодо царської величності, а прості мирні люди.


Усе ж браття відправляють Павла і Силу вночі до Верії, з огляду на те, що заворушення могло загорітися кожної хвилини з новою силою. Верія - місто на північний захід від Салоніки, в третій частині Македонії (головним містом якої була Пелла) і на самому південному її кордоні.


"Тутешні були добродушнiшi, нiж жителi Фессалонiки..." – благородні, шляхетніші, за характером і настроєм духу.


"Точно це так...", тобто як проповідував Павло.


Братія відпускає тільки Павла. Чому? Тому, очевидно, що саме проти нього саме було спрямоване підготовлене солунськими вихідцями заворушення. "Вони відпускають (читаємо Златоуста) тільки Павла, бо за нього побоювалися, щоб він не зазнав якогось зла, оскільки він був у них головою. Так, не скрізь діяла благодать, але залишала їм діяти і самим по-людськи, спонукаючи їх і налаштовуючи їх активності й уваги".


"Який iшов немовби до моря..." - відпустили в напрямку до моря (робить менш певним).


Ймовірно, Павло саме морем доїхав і до Афін; цим він краще приховував свій шлях від тих іудеїв, що гналися за ним по п'ятах, і ускладнював їх переслідування.


Афіни - головне місто Греції, осередок тодішньої грецької науки, мистецтва, цивілізації, торгівлі і розкоші.


Павло чекав Силу і Тимофія в Афінах, але зустрів їх уже в Коринфі (Діян. 18: 5), вимушений, ймовірно, залишити Афіни раніше, ніж спочатку припускав. З 1 Фес. 2: 18-3: 2 дається висновок, що Тимофій приходив, правда, до Павла і в Афіни, але був посланий ним назад в Македонію, зокрема в Солунь, і потім вже, разом з Силою, що залишився у Верії, прибув до Павла в Коринфі.

ШАПКА1.jpg