Духовне життя і життя в Христі не має згасати і перериватися



Ми продовжуємо переклад відомої книги преподобного Никодима Святогорця і святителя Макарія Коринфського "Книга душекорисна про невпинне причащення святих Христових Таїн".

Глава 1.


Про те, що православним християнам необхідно часто причащатися Божественного Тіла й Крові нашого Господа.


Наказується всім православним християнам причащатися часто, по-перше, Владичними заповідями Господа нашого Ісуса Христа. По-друге, – Діями й Правилами святих Апостолів і священних Соборів, а також свідченнями божественних отців. По-третє, – самими словами, чином і священнодіянням святої Літургії, а по-четверте, нарешті, власне самим Святим Причащенням.


1. Господь наш Ісус Христос, перш ніж звершити Таїнство Причастя, сказав: «Хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу» (Ін. 6, 51). Тобто їжа, яку Я хочу вам дати, – це Моя Плоть, яку Я хочу віддати для оживлення всього світу. Це означає, що Божественне Причастя для віруючих – це необхідна складова духовного життя в Христі. Але оскільки це духовне життя і життя в Христі не має згасати і перериватися, як каже Апостол, «духа не вгашайте» (1 Сол. 5, 19), а має бути постійним і безперервним, щоб живі не для себе жили, але для Померлого за них і Воскреслого (за тим самим Апостолом), тобто щоб ті, хто живе, жили більше життям не власним і тілесним. а життям Христа, що за них помер і воскрес, – таким чином потрібно, щоб було постійним і те, що становить це життя, тобто Божественне Причастя.


І в іншому місці Господь дає настанову: «Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі» (Ін. 6, 53). З цих слів стає зрозумілим, що Божественне Причастя для християн настільки необхідне, наскільки необхідне і святе Хрещення. Оскільки те саме подвійне повеління, яке Він дав щодо Хрещення, Він дав і щодо Божественного Причастя.


Про святе Хрещення Він сказав: «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже» (Ін. 3;, 5). І про Божественне Причастя так само: «Істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі».


Отже, як без Хрещення нікому неможливо жити духовним життям і спастися, так неможливо нікому жити без Божественного Причастя. Проте, оскільки ці два [Таїнства] мають ту відмінність, що Хрещення звершується один раз, а Божественне Причастя відбувається постійно і щоденно. звідси робиться висновок, що в Божественному Причасті є дві необхідні речі: по-перше, воно має відбуватися, і, по-друге, відбуватися постійно.


До того ж, коли Господь передавав це Таїнство Своїм учням, Він не сказав їм у формі поради: «Хто хоче, нехай їсть Моє Тіло, і хто хоче, нехай п'є Мою Кров», як Він сказав: «Якщо хто хоче йти за Мною» і «коли хочеш бути досконалим». Однак Він проголосив як наказ: «Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє» і «пийте з неї всі, бо це є Кров Моя». Тобто неодмінно ви повинні їсти Моє Тіло і обов'язково маєте пити Мою Кров. І знову каже: «Це чиніть на спомин про Мене» (Лк. 22, 19). Тобто це Таїнство Я вам заповідаю, щоб воно відбувалося не один раз або двічі, або тричі, але щодня (як пояснює божественний Золотоустий) на спомин про Мої страждання, Мою смерть і все Моє домобудівництво спасіння.


Ці слова Господа чітко окреслюють два необхідні [моменти] у причащенні: один полягає в обов'язковому наказі, який вони містять, а інший – у тривалості, на яку вказує слово «чиніть», що, очевидно, означає те, що нам наказується не просто причащатися, але причащатися невпинно. Отже, кожен тепер бачить, що не дозволяється православному порушувати цей наказ, ким би він не був, але йому ставиться в обов'язок виконувати це безумовно, приймати це як Владичні заповіді та настанови.


2. Божественні апостоли, дотримуючись цієї обов’язкової заповіді нашого Господа, на початку проповіді [Євангелія], за першої нагоди, збиралися з усіма вірними в таємному місці зі страху перед іудеями, вчили християн, молилися, і, здійснюючи Таїнство, причащалися і самі, і всі, хто зібрався, як про це свідчить св. Лука в «Діяннях апостолів», де каже, що три тисячі, які увірували в Христа в день П'ятидесятниці і хрестилися, були з апостолами, щоб чути їхнє вчення, щоб отримувати від них користь, молитися з ними і причащатися Пречистих Таїн, щоб освячуватися і краще утверджуватись у вірі Христовій. «Вони ж постійно перебували, – каже він, – в ученнi апостолiв, i в єднаннi та переломленнi хлiба, i в молитвах» (Діян. 2, 42).


І щоб це необхідне передання Господа зберігалося християнами наступних поколінь і з часом не забулося, те, що апостоли тоді робили, те й написали в 8-му і 9-му своїх Правилах, наказуючи із суворим випробуванням і покаранням через відлучення, щоб не залишився ніхто без причащення Божественних Таїн, коли звершується свята Літургія.

ШАПКА1.jpg